Причини відмови мешканців Харківщини від евакуації

У Харківській області, незважаючи на активні бойові дії та постійні російські повітряні атаки, волонтери стикаються з парадоксом – жителі категорично відмовляються покидати свої домівки. Команда волонтерів з ГО «П’ятихатки-БАМ», яка працює в небезпечних зонах, поділилася з журналістом медіа «Слобідський край» основними причинами такого вибору та пояснила, чому багато побоювань людей є безпідставними. Основні чинники відмови: матеріальні питання та психологічні травми. За словами керівниці організації Валентини Пироженко, першим і найвагомішим фактором є матеріальний. Люди бояться залишити своє майно і їхати «в нікуди» з лише двома сумками. Наступним важливим аспектом є домашні тварини. Часто мешканці мають багато котів і вважають, що на новому місці їм не дозволять утримувати тварин. “Людям потрібно залишити все і жити в гуртожитку з незнайомими людьми. Іноді літні люди залишаються вдома, годують тварин і кажуть: «Я не можу виїхати, бо на мені 25 собак і 50 котів». Вони тримаються за свої домівки до останнього”, – пояснює Валентина. Волонтер Тимур Казанський зазначає, що у мешканців прифронтових зон спотворюється сприйняття реальності. Вони звикають до постійного «шуму війни» і перестають вважати його загрозою для життя. Натомість новини про обстріли в інших містах викликають у них більший страх, ніж вибухи у власному районі. “Ті, хто довго перебуває в таких зонах, звикають до умов, які можна назвати пеклом, і втрачають здатність адекватно оцінювати ситуацію. Часто чуємо: «У Харків не поїду, там кожного дня обстрілюють, а тут мені нормально». Тут важливо надати психологічну допомогу: людей потрібно не лише вмовити, а й вивести зі стресового стану, надати підтримку, а потім вже підготувати до виїзду”, – розповідає Тимур. Ще одним поширеним побоюванням є здоров’я літніх батьків. Діти залишаються під обстрілами, вважаючи, що їхні рідні не витримають дороги. Проте досвід волонтерів показує, що сучасна евакуація дозволяє перевозити навіть важкохворих у лежачому положенні, тоді як перебування в підвалі без медикаментів є набагато небезпечнішим. “Буває, люди доглядають за близькими і кажуть, що вони нетранспортабельні. Але коли нарешті хочуть вивезти, то вже неможливо заїхати в село на автомобілі. Найкраща евакуація – це завчасна. Сьогодні вона кардинально змінилася: ми робимо її максимально спланованою, щоб людина не відчувала тривоги, щоб їй було комфортно. Це не лише порятунок від смерті, а й шанс на гідне життя в тилу”, – підкреслюють волонтери. Вони також наголошують, що держава та гуманітарні центри забезпечують евакуйованих житлом, харчуванням та соціальними виплатами, що є критично важливим для тих, хто боїться залишитися без засобів до існування.