Жителі Борівської громади, які втратили свої домівки, роботу та звичне життя, отримали підтримку в Ізюмі. Сьогодні ці громади стали не лише сусідами, а й спільним простором взаємодопомоги — від житла і медицини до культури та освіти. Про це розповіла заступниця начальника Борівської СВА Олена Клименко. За її словами, місто Ізюм завжди було близьким для мешканців Борівської громади. Історично пов’язані, ці громади під час війни стали ще ближчими. Після загострення бойових дій тисячі борівчан були змушені залишити свої домівки, багато з них переїхали до Ізюма та Ізюмської громади. Наразі тут проживає понад дві тисячі жителів Борівщини, з яких більше тисячі — безпосередньо в Ізюмі. “Для нас Ізюм — не чужий. Люди й раніше сюди приїздили: у лікарні, у справах, до знайомих. Тому й у тяжкий час, який ми всі переживаємо через війну, багато хто звернувся саме сюди”, — зазначає посадовиця. Місцеві жителі та влада прийняли переселенців з розумінням і готовністю допомогти. Багато борівчан знайшли житло, часто без орендної плати, оплачуючи лише комунальні послуги. Проте зростання попиту призводить до підвищення цін на оренду, що стає викликом для людей. Окремим напрямком співпраці стала підтримка на рівні громад. Ізюмська влада надала безкоштовні приміщення для зберігання техніки та іншого комунального майна, яке вдалося евакуювати з Борової. Борівчани мають доступ до адміністративних послуг у місцевих ЦНАПах, медичних закладах та інших установах — без поділу на “своїх” і “чужих”. ВПО з Борівської громади отримують гуманітарну допомогу нарівні з мешканцями Ізюма, особливо це стосується соціально вразливих категорій. Важливою частиною співпраці стала медицина. Обидва медичні заклади Борівської громади — первинна та вторинна ланка — релокувалися до Ізюма і продовжують працювати тут. Це дозволяє людям отримувати допомогу від своїх спеціалістів. “Наші люди звикли до своїх медиків. І тепер вони мають можливість отримувати їхню допомогу навіть у нових умовах”, — пояснює Олена Клименко. Незважаючи на складну ситуацію, громади знаходять можливості для спільного культурного життя. Борівчани беруть участь у конкурсах та заходах разом із Ізюмською громадою, демонструючи, що навіть під час війни життя не зупиняється. Як зазначає Олена Клименко, де б не закидала доля, думки людей завжди повертаються додому. “Як би добре не приймали, душа все одно болить за свою домівку”. Сьогодні співпраця між Боровою та Ізюмом є прикладом того, як у складні часи громади можуть не лише виживати, а й підтримувати одна одну, зберігаючи людяність і взаємну довіру.
Співпраця Борівської та Ізюмської громад у важкі часи
