8 березня у Харкова на майдані Свободи більше 200 людей зібралися на акцію-нагадування про військовополонених Маріупольського гарнізону, усіх полонених та тих, хто досі вважається зниклим безвісти.
«Борись за них так, як вони боролись за нас»
Учасники скандували: «Наші не вдома!», «У полоні свят немає!». Гучними сигналами їх підтримували водії автомобілів, що проїжджали повз. Організатори акції — рідні тих, чиї долі залишаються невідомими або чиї дні минають у російських катівнях.
Історії тих, хто чекає
За кожним плакатом на площі — розбите серце, залізна воля та незгасна надія. Родина вже пережила тяжку втрату: брат Олега, Сергій, загинув на «Азовсталі». Тепер уся сім’я молиться про єдине — побачити Олега вдома. Катерина, дружина бійця 95-ї бригади, чекає на чоловіка, який зник безвісти рівно три роки тому — 16 березня 2023 року.
Марина, дружина Юрія Доценка (92-га ОШБр імені кошового отамана Івана Сірка), розповіла, що її чоловік зник у липні 2024 року під час боїв за селище Глибоке на Харківщині. Валерія шукає свого нареченого Богдана Запорожченка (НГУ «Спартан»), який зник 22 липня 2025 року. Колишній військовополонений із позивним Руді, який провів у російському полоні 27 місяців, розповідав про підтримку людей та необхідність протидії російській дезінформації.
Наприкінці акції учасники запустили в небо повітряні кульки, загадуючи найзаповітніше бажання — щоб їхні рідні якнайшвидше повернулися додому.